Жінки в лісовому господарстві Тернопільщини

Автор:  Прес-служба ДП "Бучацьке лісове господарство"
10.06.2019 12:14
Загальні новини
Олександра Слівінська: І ліс виростить, і механізм полагодить
На сьогодні питання гендерної рівності в лісовому господарстві залишається дуже актуальним. Можливо через те, що чоловіки не можуть уявити собі жінку з бензопилою в руках, як, наприклад у Швеції чи Норвегії, де на лісових ділянках, під час заготівлі лісу, побачити жінку – явище буденне. А можливо, й самі жінки занадто скромні, аби бачити себе в ролі лісорубів, майстрів лісу чи лісників. Наразі найбільше жінок у лісогосподарських підприємствах займають посади економістів, бухгалтерів, кадровиків чи юристів. Разом із тим, є й помічниці лісничих. Водночас питома вага жіночої праці – це лісокультурниці й робітниці, працю яких можна сміливо відносити до однієї з найважчих та в деякій мірі протиставити професії лісорубів, бо, незважаючи на погодні умови, вони плекають майбутні ліси, починаючи з доглядів за сіянцями, працюючи на лісових розсадниках, у теплицях. Сьогодні наша розповідь буде про одну з таких жінок.
Бучацьке лісництво є структурним підрозділом державного підприємства «Бучацьке лісове господарство». На сьогодні тут працює 12 працівників лісництва, серед яких одна жінка, яка працює робітницею – Олександра Михайлівна Слівінська.
– У нас не так багато жінок у лісгоспі, особливо у підрозділах – говорить директор державного підприємства «Бучацьке лісове господарство» Ігор Романишин. – Але кожна працівниця варта доброго слова і слів вдячності за сумлінну працю. 
Варто додати, що ділянка роботи Олександри Михайлівни в лісництві досить велика – дві теплиці, розсадник площею гектар, а ще майже 50 соток прилеглої території, яку займають складські приміщення, контора лісництва, сад і квітник.
Я нічого особливого не зробила, не потрібно мене хвалити, просто роблю свою роботу, – каже Олександра Михайлівна. Як завжди, скромно, відмовляючись від чергової подяки лісничого чи колег за сумлінно виконане завдання. Разом із тим, пані Олександра завжди працює на випередження, знаючи короткі строки живцювання, висадження укорінених живців у шкільні відділення чи закладення насіння у розсадник. Крім того, в усій окрузі її знають як фахівця з техніки, бо вона чи не з закритими очима може розібрати чи зібрати будь-який механізм, полагодивши його буквально в польових умовах, маючи елементарний набір всім відомих інструментів.
Олександра Михайлівна не вважає інші професії кращими, не заздрить вищим посадам, не жаліється на роботу, бо відчуває себе комфортно саме на своєму місці. Хоча в шкільні роки, як і більшість ровесників, (бо навчалася добре – Прим. ред.), мріяла про вуз, студентське життя й велике місто.
Олександра Слівінська народилася 4 червня 1974 року в селі Жизномир Бучацького району. Її батько – Михайло Михайлович працював понад 30 років у лісгоспі. Спочатку технічним працівником, потім – сторожем у конторі підприємства. Сумлінним був у роботі, відповідальним за зроблене, а ще за дружину, дітей, бо підростали чотири доньки й син, які потребували батьківської турботи й опіки. Мама Олександри, Галина Петрівна, теж працювала в лісгоспі – техпрацівницею в ремонтно-механічній майстерні.
Зі всієї професійної діяльності Олександри Михайлівни стаж у лісовому господарстві без місяця 25 років. Головна її риса – обов’язковість. Без такої, а ще пунктуальності, організованості, сумління на цій посаді – ніяк. Це з першого погляду її робота непомітна, коли ж з якихось причин Олександри одного дня нема на робочому місці – це одразу відчувають усі! 
При величезному діапазоні роботи Олександра Михайлівна залишається привітною, уважною до людей. 
Коли на роботі цю жінку цінують за хорошу сумлінну роботу, то дома – за добре серце й турботливі руки. Бо чого тільки не доводиться ними робити: і по будівництву, і в городі, і в домашньому господарстві. Тут себе не жаліє. І дарма, що ті руки не мають дорогих прикрас, сучасних манікюрів, зрештою, хіба це так важливо? 
Чоловік Олександри Михайлівни – Ігор Петрович – в усьому її підтримує. Його трудова біографія не пов’язана з лісовим господарством. Разом із тим, він завжди є активним помічником у лісництві.
Олександра Слівінська вважає, що нічого в житті не досягла й нічого особливого не зробила. «Скромність прекрасна сама по собі, тому що імпульс скромності стимулює самовдосконалення» – каже одна з премудростей. Адже саме завдяки таким скромним жінкам, їх відданості роботі, родині й існує цей світ, від подібної простоти він стає добрішим.