Природний заповідник "Медобори"

Природний заповідник – найвища форма охорони природи в Україні. Його територія є національним надбанням і виводиться з господарської діяльності. На ній встановлюється заповідний режим. Тут здійснюються лише наукові дослідження та спостереження за станом перебігу природних процесів. Відвідування заповідника можливе лише з дозволу адміністрації і тільки в межах еколого-освітніх стежок. У заповіднику їх функціонує три: "До Пущі відлюдника", "Бохіт" і "Гостра".  

З метою забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природного заповідника «Медобори», запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до нього територіях, спільним розпорядженням Тернопільської обласної державної адміністрації та обласної ради від 18 липня 2014 року №271-од/121, затверджено Положення про охоронну зону природного заповідника "Медобори". Охоронна зона встановлена рішенням Тернопільської обласної ради від 12 листопада 2012 року №1516.

Загальна площа охоронної зони заповідника становить 10151,0918 га.

Природний заповідник "Медобори" утворений у 1990 році, з метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр, генофонду рослинного і тваринного світу, використання їх у наукових цілях та природоохоронній роботі на теренах Товтр – одного з найкрасивіших  ландшафтів не тільки Поділля, а й Європи. Площа природоохоронної території 9516,7 га. Заповідник розташовано на території двох адміністративних районів Тернопільської області: Гусятинського та Підволочиського.

Найбільш цінні ділянки Кременецьких гір (гори Бона, Гостра, Черча, ур. Дівочі скелі, частково Маслятин та гори Божа і Страхова), площею 1000 га, на півночі області до 2010 року були філією заповідника. На сьогодні вони є частиною національного природного парку «Кременецькі гори".

Природні умови.

Товтрова горбисто-рифова гряда – чітко виражений елемент рельєфу Поділля. Це ряд підвищень, які різко виступають над рівниною Подільського плато. Тягнуться вони з північного заходу на південний схід від с. Підкамінь Львівської області, через Тернопільську, Хмельницьку області, Молдову до Румунії. Заповідник розташований в Галицьких Товтрах, які й називають Медоборами.

Товтрова гряда є унікальною пам’яткою природи та геологічного минулого, подібного якому немає у Європі. Його формування відбувалося 15-20 млн років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря. Основним будівельним матеріалом були відмерлі рештки колоніальних організмів із вапняковим скелетом, які розвивалися на піднятих ділянках морського дна, і сьогодні часто збереглися у прижиттєвому положенні у вапняках. Товтровий кряж був спочатку прикритий морськими відкладами, а потім звільнений від них ерозією річок після формування Подільської плити. Цей процес продовжується і донині.

Орографічно в Товтровому пасмі досить добре виділяється головний кряж, який вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та крайові і бокові групи товтр, що його супроводжують. У межах заповідника Товтровий кряж має кілька паралельних пасм. Бокові товтри  не утворюють великих масивів, а завжди гніздяться групками різноманітних контурів. Потужні вапняки кряжу сприяють розвитку різноманітних форм карстового рельєфу: лійок, ніш, гротів та різних за величиною печер (Перлина, Звенигородська, Христинка).

Рослинний світ.

Сприятливі природні фактори обумовили розвиток різноманітного і багатого рослинного покриву, наявність ряду цінних рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних видів. Разом з тим, флора заповідника багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами.

Найбільші площі мають лісові угруповання, які займають більше 90 відсотків території. За складом це переважно широколистяні мішані деревостани. Природні букові ліси тут на східній межі ареалу. 

Для заповідника на даний час відомо 189 видів водних та 90 видів ґрунтових водоростей, 359 видів фітотрофних та 297 шапинкових грибів, 188 видів лишайників. Флора мохів налічує 160 видів, а список вищих судинних рослин – майже 1000 видів. Понад 90 видів рослин є регіонально-рідкісними, 46 занесено до Червоної книги України, 6 – до Європейського Червоного списку, 5 знаходиться під охороною Бернської конвенції. Тут також виявлено 4 угруповання, занесені до Зеленої книги України. 

Тваринний світ.

Фауністичний комплекс сформований у специфічних умовах Товтрового кряжу. Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх зі степовими ділянками, порослими різнотрав’ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин. У заповіднику представлені всі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району.

Найбільшою групою є комахи, з яких на даний час ідентифіковано понад 2000 видів, до Червоної книги України занесено 22  із них. У заповіднику та його околицях зустрічається більше половини видового складу хребетних області. З риб тут виявлено 15 видів, один з яких у Червоній книзі України, земноводних – 11 видів, з 7 видів плазунів один занесено до Червоної книги України. Орнітофауна заповідника нараховує 196 видів. Більшість – представники рядів горобцеподібних, соколоподібних, совоподібних, дятлоподібних. 25 – у Червоній книзі України. Ссавці у заповіднику представлені 53 видами, з яких 25 – червонокнижні.

Історико-культурні пам'ятки.

Багата територія заповідника і на історико-культурні пам’ятки: Звенигород із 4 капищами та Бохіт і Говда (кожне з одним капищем),  селища землеробів і ремісників (15), цілющі джерела, печера відлюдника, скелі Франка. Городище-святилище (ХІ–ХІІІ ст.), на якому стояла всесвітньо відома статуя Збруцького Святовита, знаходилося на найвищій вершині заповідника та Гусятинського району горі Бохіт (414 м н.р.м.). Збруцький Святовит є унікальним за технікою виготовлення та зображеннями. Статуя має вигляд квадратного кам’яного стовпа, який увінчує чотирилика голова, покрита круглою шапкою. Скульптура є найвизначнішою пам’яткою культури давніх слов’ян. Оригінал з 1851 року перебуває у Краківському археологічному музеї. Одна з чисельних копій Святовита знаходиться на території центральної садиби заповідника у смт. Гримайлів. Біля основи городища на схилі г. Бохіт стоїть "дольмен", який так само як і англійський Стоунхендж, відноситься до мегалітів. Городище Говда досліджене найменше. Городище-святилище "Звенигород"  в ХІ-ХІІІ ст. було основним у складі археологічного комплексу "Збруцький культовий центр" (за визначенням Тимощука Б.О.), який об’єднував святилища Звенигород, Бохіт і Говду. Науковці припускають, що городища-святилища, засновані у ХІ-ХІІІ ст. в Медоборах, прийняли на себе функції ліквідованого внаслідок релігійної реформи 988 року язичницького святилища в Києві. 

Скелі Франка – цінна історико-культурна та геолого-ботанічна пам’ятка. Вони є потужними (до 20 метрів) виходами літотамнієвих вапняків верхнього тортону, що подекуди поросли реліктовою та ендемічною рослинністю. Із цими скелями пов’язана творчість і громадсько-політична діяльність Івана Франка.

Охоронна зона природного заповідника "Медобори" проходить по руслу р. Збруч від с. Калагарівка до сіл Романівка і Голенищеве, за винятком забудови с. Крутилів, і далі до впадіння у річку Збруч р. Гнилої. На сході із заповідником від м. Сатанів до с. Романівка межує НПП "Подільські Товтри", тому охоронна зона заповідника не виділяється.

На південному заході охоронна зона заповідника у межах Городницького лісництва проходить по долині р. Гнилої до с. Личківці, діла по північно-східній межі сільської забудови с. Личківці, потім по дорозі Т-2002 до початку забудови с. Городниця. Від с. Городниця до с. Малі Бірки охоронна зона у північному напрямку обмежується межею, яка почергово проходить вздовж східної межі забудови сіл Городниця, Постолівка, Раштівці і Малі Бірки та русла р. Гнилої.

Із заходу від Краснянського лісництва межа охоронної зони заповідника проходить від північно-східної окраїни с. Малі Бірки на північ по грунтовій дорозі до дороги, яка йде від с. Товсте у напрямку заповідника. Далі межа охоронної зони проходить грунтовою дорогою на північ до с. Саджівки. Зазначена дорога спочатку проходить днищем верхів’їв балки до ґрунтової дороги, яка відходить від Саджівки до дороги з твердим покриттям, що з’єднує села Красне і Товсте. На цій ділянці з охоронної зони виключається забудова с. Саджівки.

Далі межа охоронної зони у західному напрямку проходить ґрунтовою дорогою по днищу балки "Рекометська долина" і далі на північ по ґрунтовій дорозі між селами Товсте і Зелене до с. Зелене. На захід від масиву "Волове" межа охоронної зони проходить уздовж східної межі забудови сіл Зелене і Паївка та добре виражена у рельєфі – співпадає з підніжжям крутого західного уступу Головного пасма Товтр.

Від північно-західної окраїни с. Паївки межі охоронної зони заповідника проходять по ґрунтовій дорозі, оминаючи з заходу гору "Луканську", у північно-західному напрямку до автодороги з твердим покриттям між селами Вікно і Красне (автодорога смт. Гримайлів – м. Сатанів), далі межа охоронної зони проходить до с. Вікно в західному напрямку вздовж зазначеної дороги. У північно-західній частині Вікнянського лісництва охоронна зона заповідника проходить уздовж східної і північної межі забудови с. Вікно і далі до с. Остап’є вздовж дороги з твердим покриттям між цими селами. На цій ділянці в охоронну зону входять бічна товтра "Дзюрава Скеля" та безіменне підвищення висотою 361,4 м.

Від с. Остап’є до с. Городниця межа охоронної зони заповідника проходить вздовж південної і східної межі забудови с. Остап’є, а далі по ґрунтовій дорозі на північний схід у напрямку товтри "Гостра Могила" (398 м) до повороту ґрунтової дороги у с. Городницю. Від східної окраїни с. Городниця межа охоронної зони проходить по ґрунтовій дорозі по днищу балки у північно-східному напрямку, а далі по улоговині, що відділяє урочища "Музикова скала" та "Панська гора", до межі з Іванівською сільською радою, далі в північно-західному напрямку до ґрунтової дороги, потім по ґрунтовій дорозі до її повороту під прямим кутом на південь, огинаючи 1 і 2 квартали Вікнянського лісництва.

Північно-східна межа охоронної зони заповідника у Вікнянському лісництві іде вздовж ґрунтової дороги, що простягається паралельно північно-східній межі масиву, а далі ґрунтовою дорогою по днищу балки в напрямку до с. Турівки. Далі на південь уздовж грунтової дороги між селами Турівка і Монастириха. На схід від с. Монастириха межа охоронної зони проходить уздовж ділянок ґрунтових доріг та тальвегів днищ балок у східному і південному напрямках до західної окраїни с. Ставки, а також по дорозі від с. Ставки до с. Красне, а далі вздовж автодороги Гримайлів – Красне – Сатанів до с. Волиця. Забудова с. Красне вилучена з охоронної зони.

Північно-східна межа охоронної зони основного масиву Краснянського лісництва заповідника (включаючи 62 квартал) проходить уздовж південно-західної межі сіл Волиця і Калагарівка до русла р. Збруч.

Охоронна зона навколо урочищ "Шум", "Козина" і "Волиця" на заході проходить уздовж днища балки до ґрунтової дороги на с. Козина, а східна – по долині р. Збруч до с. Калагарівка. Південно-західна межа охоронної зони проходить уздовж північно-східної межі забудови сіл Калагарівка і Волиця.

Східна межа охоронної зони заповідника навколо урочищ "Лучанський ліс" і "Кокошинський ліс" (відповідно 50, 51 та 52-54 квартали Вікнянського лісництва) іде вздовж русла р. Збруч, західна межа охоронної зони урочища "Лучанський ліс" – від впадіння потічка у днищі Глибокої долини у р. Збруч. Спочатку межа проходить уздовж згаданого потічка у західному напрямку, а далі по тальвегу вибалку (третього за рахунком від впадіння потічка у р. Збруч) до ґрунтової дороги. Далі вздовж межі ґрунтових доріг у південно-західному напрямку до дороги, що повертає на схід до с. Кокошинці.

Західна межа охоронної зони заповідника навколо урочища "Кокошинський ліс" проходить від південно-західної околиці с. Кокошинці по ґрунтовій дорозі на південний захід до верхів’їв балки, далі тальвегом балки по руслу потічка на південний схід до с. Козина і, оминаючи північно-східну межу забудови с. Козина, до долини р. Збруч.

Навколо урочища "Гримайлів" східною межею охоронної зони є автомобільна дорога Гримайлів – Скалат, межею з півдня і заходу – границя забудови смт. Гримайлів за вилученням колишнього глиняного кар’єру.

До складу охоронної зони заповідника входять землі на території наступних місцевих рад:

Земельні ділянки, які включаються до складу охоронної зони заповідника, не вилучаються із користування власників та користувачів земельних ділянок. Підприємства, установи, організації і громадяни, чиї землі увійшли до складу охоронної зони заповідника, здійснюють традиційну господарську діяльність із дотриманням встановленого режиму території охоронної зони.

Межі земельних ділянок, на яких знаходиться охоронна зона заповідника, встановлюються в натурі, оформляються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на планово-картографічні матеріали землеустрою місцевих рад, а також територіальних органів Держземагентства, Держлісагентства, власників і користувачів земельних ділянок, відображається у формах державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма №6-зем) та землевпорядній документації відповідно до законодавства, обов’язково враховуються при здійсненні землеустрою, розробленні містобудівної документації, проектних матеріалів щодо планування території на регіональному рівні.

Установлення охоронної зони заповідника не порушує основних технологічних процесів у господарській діяльності власників і користувачів земельних ділянок.

• будівництво промислових і інших господарських об’єктів, які можуть призвести до негативного впливу на територію заповідника;
• полювання, пошкодження жител тварин;
• розорювання ерозійно небезпечних ділянок без дотримання протиерозійних заходів;
• проїзд поза дорогами загального користування, прокладання нових доріг та трубопроводів;
• проведення суцільних рубок у лісах;
• застосування отрутохімікатів з використанням авіації;
• зміна гідрологічного режиму території;
• влаштування сміттєзвалищ;
• випалювання сухої рослинності та її рештків і післяжнивних рештків;
• заліснення земельних ділянок із цінними степовими фітоценозами;
• одночасне зневоднення ставків в період міграцій птахів;
• проведення вибухових робіт у кар’єрах у період тиші у заповіднику;
• розробка нових кар’єрів із видобутку вапняку, глини, піску та обмеження видобування у діючих.

• проводити заходи з розчищення степових фітоценозів від деревно-чагарникової рослинності;
• виконувати відновлювальні роботи на землях з порушеними корінними природними комплексами;
• наукова, природоохоронна, господарська та інша діяльність, що не суперечить меті встановлення охоронної зони заповідника і проводиться з додержанням вимог природоохоронного законодавства;
• проведення необхідних заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихійних явищ.

Державний контроль за дотриманням режиму охоронної зони заповідника здійснюється спеціальними уповноваженими державними органами, посадовими особами служби державної охорони природного заповідника "Медобори".

Громадський контроль за додержанням режиму охоронної зони заповідника здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля у межах повноважень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Зміна меж охоронної зони природного заповідника проводиться відповідно до ЗУ "Про природно-заповідний фонд України".