Прес-служба

« Повернутись до списку
18.04.2016

Христина Юшкевич: Наші ліси красиві й багаті. Треба тільки навчитися їх берегти

Христина Юшкевич: Наші ліси красиві й багаті. Треба тільки навчитися їх берегти

         Нещодавно до керівництва Державного агентства лісових ресурсів України прийшли нові молоді очільники, які рішуче взялися за реформування лісової галузі України, за наведення ладу в цьому дуже непростостому господарстві, до якого останніми роками прикута пильна увага нашої громадськості.

Серед них – Перший заступник голови Держлісагентства України Христина Юшкевич. Сильний, визнаний юрист, яка, працюючи до цього в Мінагрополітики України, не тільки виявила рішучий, принциповий характер під час розв’язання лісових проблем України, а й зробила чималий внесок в антикорупційну боротьбу у продовольчій та лісовій системах.
- Христино Василівно, ви прийшли в Державне агентство лісових ресурсів в нелегкий, переломний для нього час, оскільки, як відомо, будь-які реформи — це завжди максимальне напруження сил, ламання стереотипів, за якими невідворотно йдуть кадрові зміни, що само по собі призводить до конфліктів і внутрішньої боротьби. Однак я б хотів розпочати нашу розмову з дещо загальної, певною мірою філософської ноти. Яким ви бачите лісове господарство України у світовій системі лісових багатств? Яке його місце і перспективи на тлі процесів, що відбуваються в лісовій царині світу?
- Маючи достатньо невелику лісистість на території України, вона, проте, входить до десятки країн Європи з найбільшою площею лісів. Тому ми можемо з гордістю говорити про важливість українських лісів, з огляду і на забезпечення збереження та збагачення біорізноманіття Європи, і пом’якшення негативних наслідків зміни клімату.
Однак лісове господарство нашої країни має специфіку, яка значно відрізняє Україну від більшості інших «лісових» країн світу. Насамперед тому, що її лісорослинні умови дуже неоднорідні. На нашій території поєднано різноманіття лісів усієї Європи. Скажімо, ліси на Поліссі схожі на лісорослинні умови Польщі, півдня Швеції та Фінляндії. Лісостеп – на рівнинні простори Німеччини, Франції та Угорщини. В умовах, схожих на нашу зону степу, зростають ліси в Іспанії, Греції, Туреччині. Карпатські ліси можна порівнювати з гірськими лісами Австрії та Швейцарії. Зрозуміло, що така широка природна гама неоднорідності досить відчутно ускладнює лісоуправління, вимагає різних підходів до системи ведення лісового господарства. На це постійно вказують і науковці, і фахівці-практики.
Особливістю України щодо ведення лісогосподарської діяльності є те, що вона, як відомо, досить нерівномірно заліснена. Якщо, скажімо, Запорізький регіон має лише 3,7 відсотка лісистості (співвідношення покритої лісом площі до загальної площі області), то Закарпатська область може похвалитися 51,4 відсотка лісів. Тому нині наш головний акцент – шукати придатні для лісонасадження території та інтенсивно їх заповнювати молодими саджанцями дерев. На сьогоднішній день це нелегка справа, з огляду на значну недостатність фінансування і складність процесу оформлення речових прав на земельні ділянки, які планується залісити.
Ці відмінності в особливості ведення лісового господарства в Україні і зарубіжних країнах можна продовжувати й далі. Функції лісу в Україні – передусім екологічні, захисні та соціальні. Економічні важелі тут поступаються вже названим, бо мусимо, принаймні сьогодні, більше вкладати коштів у цю справу, аніж заробляти на ній. Іншими словами, пріоритетним завданням у нас є збереження лісистості, відновлення її, розумне використання цього золотого екологічного фонду, який є в держави. 
- Вашу позицію неважко зрозуміти, виходячи з відомої формули, що ліс – це легені світу.
- Ми тут не відкриваємо Америку. Про необхідність захисту та збереження лісів мова йде давно. Однак ці заклики часто залишалися лише словами, коли справа доходила до реалізації незаконних оборудок з лісовими багатствами України. Ми вже й нині відчуваємо шалений опір «чорних» підприємців та їхніх покровителів, коли стали на заваді їх незаконних прибутків і почали знищувати багаторічні схеми наживи на деревині. Отож і кажу, що нині насамперед ми взялися за збереження лісу та унеможливлення незаконних оборудок. Одночасно працюємо над розширенням відтворення лісів, хоча це нелегко за відсутності необхідного фінансування. Якщо ресурсні регіони ще якось заробляють кошти, необхідні для підтримання належного рівня ведення лісового господарства, то підприємства сходу та півдня виживають лише за рахунок бюджетного фінансування.
 - Хотілося б уточнити. Якщо порівняти темпи лісозаготівель в Україні з темпами приросту лісових багатств, то яка тут відкривається картина? 
 - Може, вам здасться дивним, але ми не використовуємо всі можливості під час заготівлі деревини. Тобто ми заготовляємо значно менший обсяг деревини, ніж це допустимо з наукової точки зору. Називаю цифри. Щорічно у нас приростає 35 мільйонів кубометрів деревини. Вирубується 19 мільйонів кубометрів. Причина такої «економії» – в екологічних та юридичних обмеженнях. Але обсяги заготівлі будуть ще менші в найближчому майбутньому, оскільки нині діє мораторій на експорт деревини, і підприємства лісового господарства матимуть проблеми з її реалізацією, бо певні сортименти, які реалізовувались на експорт, не мали свого споживача на внутрішньому ринку. На сьогодні ми говоримо про майже чотири мільйони кубометрів деревини.
- Дивна річ. Ми весь час б’ємо тривогу, що наші ліси і досі стають жертвою хижацьких вирубувань. А тут ось, як ви кажете, чотири мільйони кубометрів стоятимуть без діла.
- Хижацьке вирубування і планова заготівля деревини – це зовсім різні речі. Проведення рубок догляду та інших заходів, спрямованих на поліпшення якісного складу лісів, необхідне для вирощування здорових та продуктивних деревостанів. Окрім того, при досягненні віку стиглості необхідне проведення рубок головного користування з наступним відтворенням насадження. Дерево старіє, хворіє і з часом гине, приносячи лісу та економіці тільки шкоду. Для того й існує лісова наука, щоб чітко визначити, що можна брати для господарського використання, а що — ні. А «хижак» хапає все підряд. Ось тому ми й оголосили війну тим, хто нищить ліс тільки заради власної вигоди.
Хтось, може, скаже, що невикористаний резерв деревини – це теж деяка крайність. Так, переорієнтація лісових господарств на внутрішній ринок замість експорту деревини вже негативно позначилась на бюджеті лісових господарств. Але ми сподіваємося, що це короткочасні, вимушені втрати.
І взагалі, коли ми говоримо про так званий резерв, маємо на увазі ресурсні, багаті на ліси регіони, які за рахунок продажу деревини фінансують витрати на ведення лісового господарства з урахуванням відтворення лісу та його охорону. В південних та лісостепових підприємствах, які розташовані в регіонах, що мають невелику лісистість, а ведення лісового господарства спрямоване передусім на підтримку та оздоровлення довкілля, збагачення атмосфери довкола міст і сіл, здійснюють лише санітарні рубки та рубки догляду. У таких підприємств немає ресурсу для заготівлі та продажу деревини, а отже, і можливостей заробити кошти на ведення лісового господарства.
Хоч як це дивно, але саме в таких нересурсних зонах ми маємо й більше проблем із незаконними вирубками, ніж в багатих на зелені насадження регіонах. І туди спрямовуємо неабиякі сили для збереження лісу.  
- Коли ми зачепили тему про місце України в світовому лісогосподарюванні, то хотілося б почути, що цікавого із зарубіжного досвіду ви взяли для себе стосовно практичної діяльності? Ви ж, наскільки відомо, тісно спілкувалися з лісівниками Швейцарії, Східної Європи, Скандинавії, інших країн.
- Для чого шукати щось нове в далеких країнах? Нам, наприклад, дуже цікаво було ознайомитися із системою лісогосподарювання близької для нас Латвії. Зокрема, що стосується розподілу функцій між органами, які здійснюють політику в лісовому господарстві, і суб’єктами господарювання. На їхньому прикладі ми бачимо: можна організувати господарські функції так, що за відмінного збереження лісу матимемо досить високі прибутки. Щорічно латвійці заготовляють п’ять мільйонів кубометрів деревини (ми реалізовуємо значно більше) і заробляють понад 75 мільйонів євро. Досягли вони цього тим, що організували єдиний суб’єкт господарювання, тобто одне-єдине підприємство, що здійснює ці функції і тримає, як то кажуть, усі важелі управління у своїх руках. Зрозуміло, що Латвія за своєю територією дуже компактна і їй легше, ніж в Україні, вести своє лісове господарство. Та все-таки досвід дуже цікавий. Крім того, у них надзвичайно розвинене використання інформаційних технологій. Наші фахівці, які вивчали досвід латвійців, розповідають, що у них вільний та прозорий доступ до бази даних із реалізації деревини, і будь-який споживач одразу бачить, де і за якою ціною може купити деревину.
Звичайно, ми до цього йдемо і хочемо йти, хоч ще раз скажу: нам працювати набагато складніше, бо, на відміну від латвійців, де місцевість однакова, рівна, у нас багато різних зон із різними кліматичними умовами, а південь важко порівняти з північчю або заходом. Ми працюємо саме над тим, як покращити господарювання в таких умовах.
Ми запропонували створити одне велике державне підприємство, яке об’єднувало б в одне ціле всі лісогосподарські підприємства, але отримали серйозну критику з боку фахівців і навіть суспільний спротив. Але пошуки найкращого варіанта реформування підуть далі. Нині працюємо над тим, щоб, не полишаючи ідею створення єдиного господарського комплексу, залишити юридичні права діючим державним підприємствам. У принципі, така форма взаємозв’язків дає нам можливість розмежувати господарські функції і функції державних органів виконавчої влади, які реалізують політику. Однак, як завжди, все впирається в складнощі фінансування. У багатьох західних державах усе вирішується просто: лісові підприємства самі заробляють і самі себе фінансують. У нас це важко здійснити, оскільки, як ми казали, малолісистий південно-східний регіон не може фінансувати власні лісогосподарські витрати. В Європі, де теж є схожі на наші нересурсні зони, всі витрати бере на себе держава. Чи зможемо ми діяти за таким прикладом, час покаже. Принаймні цього року ми від держави не отримали нічого. Якщо в процесі реформування ми переконаємо вищі державні органи, що створення виробничого об’єднання — єдиний прогресивний шлях розвитку нашої галузі, і водночас Міністерство фінансів, Верховна Рада дозволять нам створити власний виробничо-фінансовий фонд, тоді в нас буде розв’язано проблему південно-східної нересурсної зони. 
- Ну добре. Якщо Україна хоч і мляво, але йде до самоврядування, де кожному регіону надаватимуться широкі права, в тім числі й фінансові, то що нам заважає дати такі права лісовим підприємствам? 
 - Це питання не до мене. Але все-таки в лісогосподарських підприємствах, де є власні ресурси, воно так і є. Такі господарства самі заробляють і самі фінансують лісогосподарську діяльність.  
- А скільки, цікаво, лісгоспи України перекидають у державну скарбницю власними руками зароблених коштів?
 - За 2015 рік наші підприємства загалом сплатили в бюджет держави понад три мільярди гривень. А ми просимо на фінансування нересурсних областей лише 422 мільйони.  
- Істотна різниця.
- У Міністерстві фінансів кажуть: ви заробляєте – ви й оплачуйте свої витрати. Кажу їм: зароблені кошти даються нам високою ціною, оскільки цього року піднято ставку відрахувань до державного бюджету частини чистого прибутку. Якщо торік ці відрахування становили 15 відсотків, то нинішнього – аж 75 відсотків. Крім того, ставки рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів збільшено у 1,4 рази, а для ялини та ялиці – вдвічі. Якщо сюди додати повне закриття експорту, виходить сумна картина: все, що підприємства заробляють, віддають державному бюджету. Водночас необхідно зазначити, що відповідно до чинного законодавства підприємства західного та північного регіонів не можуть надати фінансову підтримку нересурсним підприємствам південно-східного регіону. Це юридично заборонено!  
- Виходить, що держава перестала дбати про свої ліси?
- Ну не так сумно, але скажу: ми нині використовуємо ті лісові багатства, які нам залишили у спадок наші предки. Але ж нам конче необхідно дбати про відновлення, створення лісів. На моє переконання, левова частка всіх відрахувань, про які йшла мова, якраз і повинна йти на відновлення лісу! На те, щоб через 80 років використовувало його нове покоління — не одним же днем мусимо жити.
А ще ж ми не говоримо про розширення матеріальної бази підприємств – на впровадження еколого-безпечних технологій, на ту ж комп’ютеризацію, купівлю сучасної лісової техніки. Якщо держава думає про своє майбутнє, вона не повинна стояти осторонь від розв’язання цих проблем. 
- Ви вже, Христино Василівно, висловили свою принципову позицію з низки проблем, що стосуються господарювання в зеленому поясі України. Очевидно, що ви, як молода й енергійна людина, йшли на цю нову й високу ділянку роботи зі своїми ідеями та переконаннями. Тож які головні пріоритети ви визначили для себе, йдучи на роботу в Держлісагентство?
- Передусім мені хотілося б розворушити все те, що якось застоялося в одному часовому просторі і режимі в нашій галузі, дати їй трохи свіжого повітря й руху, збагатити наші лави молодими й енергійними фахівцями. Я дуже високо ціную наших досвідчених працівників лісу, але водночас бачу, як під час проведення конкурсів на посади керівників підприємств йдуть, як правило, ті, хто вже працює десятки років директорами. А де молодь?
Чому на конкурс висувається в більшості випадків одна кандидатура без будь-якої альтернативи? Я не проти, щоб перемагала досвідчена людина. Але хай це буде чесна боротьба ідей і поглядів з кількома іншими претендентами, щоб слово «конкурс» відповідало своєму значенню.
Мені вкрай не хочеться, щоб керівники, яких ми обираємо сьогодні, в 2016 році, діяли за принципом: я, незважаючи на нові віяння в суспільстві й законодавстві, робитиму так, як хочу, бо ми діяли так завжди.
З такою рутиною ми боротимемося безкомпромісно.
Сліди рутини я бачу і в тому, що в нашій царині дуже неохоче переходять на електронний облік деревини. А це ж – майбутнє лісової галузі України! Я впевнена, що ми, всупереч спротиву, поширимо електронний облік на всіх постійних лісокористувачів нашої країни. Бо це передусім жорсткий контроль за обліком і переміщенням деревини від заготівлі до кінцевого споживача. Введення електронної системи обліку лісу в наш час надзвичайно вчасне й актуальне. Хоча б тому, що в країні склалася така ситуація, коли лише 73 відсотки лісу перебуває в підпорядкуванні Держлісагентства, а 27 – належить іншим користувачам – комунальним підприємствам, військовим відомствам тощо. Отож створилося ідеальне середовище для тіньового обігу деревини, кажучи іншими словами – для розкрадання лісових багатств!
Щоб покласти край незаконним вирубкам, ми розробили проект постанови уряду про впровадження єдиної системи електронного обліку деревини. На наше переконання, це дає нам повний контроль над заготівлею лісу всіма постійними користувачами України. А далі, як то кажуть, – справа техніки. Коли ліс заготовлюється відповідно до дозвільних документів, він одразу обліковується на баланс підприємства, проходить через бухгалтерію і спеціально маркується, без чого, приміром, машина з деревиною не може покинути територію лісосіки. Це означає, що коли не буде тіньового ринку, тобто перекриються шляхи незаконного збуту деревини, – не буде й незаконної вирубки.
Крім сказаного, нині Держлісагенство ввело жорстку систему реалізації деревини винятково через відкриті, прозорі аукціони, де не буде місця таємним змовам, жонглюванням цінами та іншим зловживанням.
Звичайно, ми не ідеалісти і знаємо, що за такого, як нині, соціального напруження будуть поодинокі спроби незаконної вирубки лісу. Але те, що ми зупинимо масові нелегальні рубки деревини, – це факт.
І якщо ми заговорили про подолання рутини в нашій царині, то тут особливе місце займає рішуча перебудова всього, що зв’язано з мисливськими господарствами. Скажу лише, що сьогодні ніхто в Україні не здійснює по-справжньому контроль над відновленням і збереженням тваринного світу. Браконьєри розгулюють українськими лісами, як хочуть, і ніхто їх практично не зупиняє. Тому ми взялися за докорінну перебудову мисливської служби. Уже тепер шукаємо й набираємо нових висококваліфікованих людей, підшукуємо навіть європейських донорів, які набили руку на цій справі.
Мене, як і багатьох, вразила історія з вінницькими зубрами. Ви ж бачите, навіть за того шуму, який здійняла громадськість, досі не знайдено винних і нікого не покарано. Це жахливо, бо ми чудово знаємо, що ліс без тваринного світу дуже і дуже збідніє. Що там казати, коли й досі у нас немає навіть обліку лісових тварин. 
- Ми в розмові вже зачепили, Христино Василівно, тему реформування лісової галузі, намагання нового керівництва рішуче боротися з рутиною і змінити справи на краще. А якісь результати цих дій уже маєте?
- Наші плани довгострокові, розраховані на багаторічну діяльність. Але вже сьогодні можу сказати, що електронний облік деревини та електронні закупки ми вже ввели на більшості наших підприємств. Така автоматизована система і прозорість дій практично звела нанівець будь-які темні домовленості між виробниками й покупцями. Результат? Лише за півтора місяця роботи лісогосподарські підприємства зекономили 80 мільйонів гривень, левова частка яких, безперечно, піде на лісовідновлення та лісонасадження, охорону лісів.
- І скільки цього року в нас з’явиться нових лісів?
 - Плануємо (і ці плани цілком реальні), що ми здійснимо відтворення лісу на 32 тисячах гектарів, з яких на чотирьох тисячах гектарів це будуть нові ліси. Для цього вже вирощено 285 мільйонів саджанців. 
 - Песимісти полюбляють говорити, що допоки ліс буде ресурсом, крадіжки його ніколи не припиняться. Що ви скажете з цього приводу?
- Звичайно, ліс завжди буде розглядатися людиною як ресурс. Але якщо прописати чіткі, прозорі правила, як буде ліс заготовлюватися, і коли діятиме належний контроль за рухом лісу від заготівель до кінцевого споживача, це унеможливить усі корупційні ризики. Я переконана, що ми не просто поборемо корупцію, якщо матимемо прозорі правила й механізми, однозначно залучимо додаткові інвестиції, донорські, кошти різних європейських програм (а ми вже провели перемовини з міжнародними організаціями, маємо надію на виділення підтримки для створення нових лісів у 2017 році за рахунок коштів глобального екологічного фонду) – особливо на півдні і сході країни. До того ж ці інвестори не з тих, хто вкладає кошти і потім їх повертає, вони вболівають за світову екосистему, за те, щоб зупинити потепління клімату на Землі, коли ліс відіграє в цьому дуже велику роль.
Наші ліси красиві і багаті. Потенціал їх був і залишається дуже високий. Не тільки в Україні, а й у всій Європі. Наше основне завдання – зберегти їх та примножувати.
 
Газета Верховної Ради «Голос України»
Інтерв’ю вів Анатолій Краслянський